Неотримані документи: чи бути забезпеченню в обліку за МСБО/МСФЗ?
Критерії визнання та методи оцінки, що застосовуються до забезпечень, умовних зобов’язань і умовних активів встановлені Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 37 «Забезпечення, умовні зобов’язання та умовні активи» (далі – МСБО 37).
Відповідно до п.10 МСБО 37 зобов’язання – існуюче зобов’язання суб’єкта господарювання, яке виникає в результаті минулих подій і погашення якої, за очікуванням, призведе до вибуття ресурсів суб’єкта господарювання, котрі втілюють у собі економічні вигоди.
В свою чергу, забезпечення – зобов’язання з невизначеним строком або сумою.
Подія, що зобов’язує – подія, що створює юридичне чи конструктивне зобов’язання, яке призводить до того, що суб’єкт господарювання не має реальної альтернативи виконанню зобов’язання.
Юридичне зобов’язання – це зобов’язання, яке виникає внаслідок:
a) контракту (внаслідок його явних чи неявних умов);
б) законодавства, або
в) іншої дії закону.
МСБО 37 наголошує, що забезпечення можна відокремити від інших зобов’язань, таких, як торговельна кредиторська заборгованість і нарахування, оскільки існує невизначеність щодо строку або суми майбутніх витрат, необхідних для погашення (п.11 МСБО 37).
Відмінність забезпечень від торговельної кредиторської заборгованості та нарахувань є наступна:
- торговельна кредиторська заборгованість є зобов’язанням оплатити товари або послуги, що були отримані чи надані, на які виставлені рахунки або які офіційно узгоджені з постачальником;
- нарахування є зобов’язанням оплатити товари або послуги, що були отримані або надані, але не були сплачені, і на них не були виставлені рахунки або вони не були офіційно узгоджені з постачальником.
При цьому, нарахування відображають у звітності як частину торговельної та іншої кредиторської заборгованості, тоді як забезпечення відображають у звітності окремо.
Звернемо увагу, що українське законодавство, що регулює питання бухгалтерського обліку, теж містить методологію дій суб’єкта господарювання у випадку отримання товарів послуг, без наявності узгодженого первинного документу.
Так, згідно із ч.5 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999р. господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Відповідно до п.2.6 та п.5.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджене наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. (далі – Положення №88), підприємство самостійно затверджує порядок документообороту, яким може передбачити можливість відображення господарської операції, щодо якої на момент закінчення складання облікових регістрів бухгалтерського обліку за звітний період від контрагента у терміни, встановлені законодавством, не отримано первинного документа.
Підставою для перенесення інформації про таку господарську операцію до облікових регістрів бухгалтерського обліку є належним чином оформлений внутрішній первинний документ (акт), складений посадовою особою, відповідальною за приймання-відпуск товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг.
Господарські операції, наведені у внутрішньому первинному документі (акті), оцінюються в порядку, визначеному національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності.
Про такий механізм обліку господарських операцій зазначало також Міністерство фінансів України у листі №31-11410-06-5/11705 від 22.04.2016р.
Отже, МСБО 37 розглядає можливість відображення зобов’язань оплатити отримані послуги, по яких ще не виставлені чи не узгоджені інвойси, як нарахування, за умови, що підприємство має можливість достовірно оцінити суму зобов’язань. Такі нарахування мають відображатися в складі кредиторської заборгованості.
В іншому випадку, якщо в наслідок минулих подій (надання послуги) у підприємства виникає зобов’язання перед постачальником послуги, і суму такого зобов’язання достовірно оцінити неможливо, підприємство визнає такі зобов’язання у складі забезпечень.
Таким чином, враховуючи зазначені вище норми стандартів, а також умови запиту щодо відсутності точної інформації про ціни на пальне, вважаємо, що підприємство може визнавати зобов’язання перед контрагентом шляхом створення забезпечень.
Схема відображення в обліку формування та використання забезпечень наведена в таблиці 1.